«Києву потрібні не стільки вибори, скільки відновлення місцевого самоуправління»

Як повідомлялося, в Києві пройшов круглий стіл «Звільнимо Київ разом!», організований Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», в якому брали участь представники київських громадських організацій і кілька народних депутатів і політиків. Підсумки круглого столу кореспондент веб-порталу «Столиця» попросив прокоментувати відомого громадського діяча Володимира Філенка й народного депутата України Олеся Донія.Володимир Ткаченко, «Столиця»
Як повідомлялося, в Києві пройшов круглий стіл «Звільнимо Київ разом!», організований Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», в якому брали участь представники київських громадських організацій і кілька народних депутатів і політиків. Підсумки круглого столу кореспондент веб-порталу «Столиця» попросив прокоментувати відомого громадського діяча Володимира Філенка й народного депутата України Олеся Донія.
Володимир Філенко:
— Те, що сьогодні відбувається в Києві, нагадує мені ситуацію далекого 90-о року. Тоді патріотично налаштовані народні депутати та представники громади, стурбовані реальною загрозою підписання нового Союзного договору, теж збиралися, щоб обговорити план дій.
Сьогодні ситуація не менш тривожна. І, треба визнати, за цим круглим столом ми зібралися трохи запізно. Бо як би цю тему ми активно почали обговорювати хоча б із Нового року, нинішня ситуація в столиці, напевно, могла б бути іншою. Уже тоді треба було апелювати до киян, пояснювати, чим обернеться затягування владою з визначенням дати виборів, що за ним стоїть, одне слово — збурювати ситуацію.
Опозиція у стінах парламенту перемагатиме і в меншості, якщо опиратиметься на широку позапарламентську підтримку демократичних сил — громадські організації, інші структури, що поділяють її погляди. Ми ж стали свідками того, що парламентська опозиція — так зване «Реєстрове козацтво» — пішла в похід Україною, залишивши Київ наодинці з його виборчими та іншими проблемами.
Кілька слів про вибори в Київраду. За великим рахунком, у Києві треба добиватися не виборів, а відновленнямісцевого самоврядування. Що ж до виборів, то логічним наслідком засідання нашого круглого столу «Звільнимо Київ разом!» мало б стати формування оргкомітету з проведення виборів у столиці, а кандидатами в депутати міськради мали б стати народні депутати, обрані по мажоритарних округах, представники парламентських опозиційних фракцій, а в першу чергу — громадські активісти, ті з них, хто виявив себе у боротьбі за Київ, за збереження пам’яток архітектури, передусім — боровся за «Гостиний двір» на Подолі, загалом добре виявив себе у відстоювання інтересів киян, хто засвідчив стійкість і принциповість.
Уже сьогодні треба починати велику роботу: ділити Київ на мікрорайони чи округи, збирати людей за місцем проживання, а згодом представників громади на Київське віче і формувати альтернативний орган влади, який візьме на себе якщо не важелі управління містом, то хоча б право від імені громади давати оцінку тому, що відбувається в ньому.
Олесь Доній:
— Треба знайти алгоритм нашої співпраці. Партійні лідери і громадські діячі повинні зробити крок назустріч один одному. Це надзвичайно важливо, але без цього не може бути й мови ефективної київської політики. Скажімо таке. Зараз партії з певних міркувань не наважуються озвучити ім’я єдиного кандидата на посаду міського голови Києва від опозиції. Це — неправильно. Кияни мають право на міського голову, а це значить, що прізвище треба озвучити, адже має бути конкуренція між політиками.
Бракує й прозорості щодо кандидатів у депутати до Київради. Я вже багато разів нагадував, що нинішня міськрада у столиці помаранчева за своїм походженням. На час обрання її більшість складали представники блоку Катеринчука, «Удару» та «Батьківщини». Згодом, зрадивши інтереси київської громади, частина з них перейшла у фракцію Черновецького, зараз — підтримує Попова. Чому так сталося? Мабуть, не в останню й тому, що ми фактично не знаємо наших депутатів, а вибираючи їх, просто довірились партійним брендам. Так не повинно бути. Депутата треба знати не тільки за прізвищем, а й за вчинками та діями в політиці, бізнесі, врешті-решт, просто знати, що він являє собою як людина. І робити з того висновок: гідний він чи ні депутатського мандата.
А «Батьківщині», «Удару» та «Свободі» треба думати про кооптацію гідних представників громади в київську міську політику. Задля цього вони змушені будуть саоморганізовуватися для створення альтернативи. Це має підштовхнути партії до усвідомлення необхідності введення нових яскравих фігур у місцеву політику.
Не правильно буде, і якщо ця політика в Києві формуватиметься лише трьома лідерами партій чи опозиційних парламентських фракцій. Мусить діяти київський штаб, куди б увійшли представники як опозиційних партій у парламенті, так і позапарламентських, та, звичайно ж, — активісти й представники київських громадських організацій. Штаб має займатися організацією вуличних акцій, а в подальшому — й організацією самих виборів у Київраду.