Джерело: газета «Столична Неділька» №5/01-15 січня 2021р

Цього, 2021 року, виповниться 30 років Незалежності нашої неньки – України. Як далеко пішла вперед наша держава на шляху економічного зростання, формування національного геному в контексті загально-європейського і світового співтовариства, що і хто стоїть на перешкоді до цього я спробую дати відповіді у своїй статті, посилаючись на твердження голови Івано-Франківської обласної ОУН, кандидата філологічних наук, доцента кафедри українознавства і філософії Івано-Франківського Національного медуніверситету Миколи Сулятицького в передмові «Зброяр духу єднання» до об’ємної книги Миколи Зеновія Симчича «Скеля українського духу» (Симчич Микола Зеновій. Скеля українського духу. – Косів: Писаний Камінь, 2020. – 558 с. іл. ISBN 978 – 617 – 7436 – 18 – 7.): «…апатія, зневіра і байдужість йдуть на руку ворогам нашого національного ставлення і лише повсякденна праця на українотворчому полі рано чи пізно дасть щедрі ужинки утвердження українців як цивілізованої, європейської нації з понад тисячолітньою історією, багатими культурними, духовними і демократичними традиціями. Тому повсякчас кожна свідома національна особистість має «змагати до поширення сили, слави, багатства і простору Української Держави», як гласить десятий пункт Декалогу Українського Націоналіста.

Так, багато втрачено внаслідок багатьох над серйозних проколів у роботі першого Президента держави Л.М.Кравчука і тодішньої Верховної Ради. Насамперед, Україна «без задніх думок» здала Росії ядерну зброю і всі обігові гроші, не підстрахувавшись підзаконними актами довгострокової дії. Тим самим держава втратила боєздатність і економічну могутність до наших днів…

Сповідуючи чи підтримуючи демократію, треба було відразу подбати про українську мову, як державну, й давати рішучу відсіч усьому ворожому в усіх сферах: політиці, науці, недійному просторі, діловодстві, побуті. Тож не дивно, що Україна зазнала нищівного ідеологічного удару. Цьому ж і дотепер підігрують народні депутати, зневажаючи нашу державну мову. Та такого немає в жодній державі Європи, куди ми рухаємося. Але це ані трохи не насторожує перших керівників: В.Зеленського, В.Разумкова, Д.Шмигаля, І.Венедиктову й інших.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко також зіпсувала не одну бочку з медом, додавши дьогтю. Так, улітку 2009 року заявляла: «Як тільки криза піде на спад, ми повернемося до виплати тисячі гривень…». Тоді ж, як повідомляли «Українські новини», відзначила, що шість із восьми млн. осіб, які мали право на компенсації, вже їх отримали. Постановою № 481 від 20.05 Кабмін вирішив направити в 2009-му році 250 млн гривень для продовження виплат компенсацій за вкладами в Ощадбанку СРСР, які були розміщені до 1992 року.

Вже тоді деякі економісти подейкували, що немало вкладників можуть і не дочекатися обіцяного… 2012 року було пообідцяно вернути знецінені вклади. Навіть Президент Віктор Янукович таке доручення дав прем’єр – міністрові М.Азарову, щоби уряд розглянув на своєму засіданні питання закриття цієї проблеми в 2013–2015 роках. Але вийшло, що папір усе витримав написаному, а обіцянки всіх тодішніх брех кинуто на вітер, що війнув у напрямку Росії.

Загальна декларація прав людини, — каже професор Київського університету права Національної академії наук України Петро Біленчук, — проголошена Генеральною Асамблеєю ООН, – є першим в історії міжнародних відносин фундаментальним світоглядно – пізнавальним правовим актом, у якому проголошується надзвичайно широке коло прав і свобод людини, що підлягають загальній повазі, дотриманню й реалізації в повсякденному житті. Іншими словами: «Права людини – це те, що робить нас людьми». Усе це в повній мірі стосується і вкладників колишнього Ощадбанку.

Мало хто з українців та й соратників молодшого віку Юлії Тимошенко з політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» знають про те, що Юлія Володимирівна стала професором Академії безпеки й оборони Росії.

Якраз про це йшлося у повідомленні, опублікованому на першій сторінці Івано-Франківскої обласної газети «Галичина» ще 7 грудня 2002 року (Ч. 187 (1670): «…народному депутатові Юлії Тимошенко вручено диплом члена і професора Академії безпеки й оборони Російської Федерації. У такий спосіб російські наукові і політичні кола високо відзначили реформи Юлії Тимошенко в паливно-енергетичному комплексі, її боротьбу з корупцією і тіньовими впливами в цій сфері, кардинально нові підходи у формуванні систем безпеки в енергетиці…

Диво та й годі! Звідси виникає питання чи часом леді Ю.В. не працює на РФ, чи не здає національні позиції України? Це й тепер не пізно зацікавитися РНБО, СБУ, Генпрокуратурі та й навіть політраді ВО «Батьківщина». Чи бува в цієї пані не спільні погляди з Дмитром і Яном Табачниками, С.Ківаловим, В.Медвечуком, В.Новинським, Митрополитом Онуфрієм, патріархом Кірілом та їм подібними? Далеко від цих не стоять і В.Рабінович, Н.Шуфрич, Б.Розенбалт, Ю.Звягільський, І.Кононенко, С.Льовочкін, Коболєв, Насіров, Гройсман, Бойко, Смілянський.

Добре знаю, що на факультетах журналістики у вузах нашої держави майбутніх акул пера та мікрофона навчають не лише високої професійної майстерності, повсякчасної готовності викликати вогонь на себе, порядності, чесності і т.д. і т.п. А що можна сказати про таких, як: С.Лещенко, М.Найєм та О.Дубінський. Та вони, без перебільшення, уже не мають морального права своєю творчістю когось повчати, бо знехтували Кодексом журналістської етики, людськими чеснотами, 10 Божими заповідями.

Тож варто усім громадянам прислухатися розумом і серцем до слів митрополита Андрея Шептицького, наведених у книзі «365 днів з великим митрополитом. Роздуми на щодень» («Місіонер», 2014, с.265): «Святий Павло» дає нам у багатьох уступах своїх посланій довгі прямо каталоги чи то гріхів, чи мерзенних власностей грішників. Наведу лиш один, бо не знати, чи не треба при норовити його основним способом до наших часів: «В останні дні настануть люті часи, бо люди будуть самолюбні, грошолюби, чванливі, горді, хулите лі, родичам непокірні, невдячні, безбожні, без любові, непримиримі, клеветливі, непоздержливі, люті, недобролюбиві, зрадники, нахабні, надуті, люблячі розкоші більш, як Бога, що мают позір побожності, але відпекуються її сили» (II Тим. 3, 1 – 5.). – Констатував пан М.З. Симчич.

Наші люди, особливо пенсіонери, занепокоєні тим, що в друкованих і електронних ЗМІ багато говориться про Верховну Раду України, в що обходиться щороку утримання її апарату, скорочення чисельності депутатів. Ще під час Всеукраїнського референдуму в 90-их роках переважна більшість людей висловилася за те, щоб у нас було 300 народних депутатів. Навіть про це заговорили в 2020 році в сесійній залі найвищого законодавчого органу. Але… чи то школа обранцям народу прощатися з не насидженими грошовими кріслам, великими пільгами, чи браком сміливості зробити такі кроки.

Депутати теперішньої Верховної Ради взагалі втратили совість перед своїми виборцями, передбачивши в держбюджеті на 2021 рік кожному з них стотисячні зарплати, мільярдні суми на утримання апаратів: ВР, Офіс Президента, Уряду, Генпрокуратури, КС і т. д. Щось схоже на те, що в нас є уже поліцейська держава. Й усе це за кошти платників податків. Замість того, аби самим собі «затягнути паски» нардепи дуже скоротили кошти, необхідні на виплати пенсій, соціальних допомог, відновлення усіх пільг: фронтовикам, чорнобильцям, ветеранам праці, інвалідам 1,2 і 3 груп, учителям у сільській місцевості.

Прості люди звідусюд резонно запитують, то чому депутати хоч на третину не скоротили собі зарплати, не відмовилися від шикарних готелів, громадських приймалень, безплатного проїзду на всіх видах транспорту, службового автотранспорту, обслуговування у відомчій їдальні ВР, послуг Інтернету???

Кожній чесній людині не вкладається все це у голову, а також і те, що окремі депутати абияк виконують свої передвиборчі обіцянки і накази виборців, чуть не ведуть розгульний спосіб життя, удаючись до послуг повій. Ще бракує аби депутати мали гареми, відкрито мали бізнес і не сплачували податків.

Нарешті в нашій Україні має запанувати соціальна справедливість. Бо не для того були Помаранчева революція і Євромайдан, щоб чиновники, не кажучи про нардепів, такі як: Грицак, Гелетей, Полторак та їм подібні при виході на заслужений відпочинок отримали сотні тисяч гривень розрахункових та ще й мали «захмарні» пенсії. І це в тій же державі, де наприклад, дипломовані журналісти з Косівщини і страховим стажем відповідно 35–42 роки П.Гавука, М.Городенко, В.Глібчук та Я.Тимофійчук щомісяця навіть не мають 4000 гривень пенсії.

Такі перекоси в Пенсійній реформі можливі в Україні. Чинне законодавство суперечить нормам Основного Закону, Загальній декларації прав людини. Аби не бути голослівним скажу про те, що раніше трудовий стаж для жінок був 20 років, а чоловіків – 25. Відтак за такий період роботи залежав рівень пенсії. То чому тепер, при індексації чи перерахунку пенсії згідно з новою Пенсійною реформою, уже для жінок шкала – 30 років, а чоловіків – 35 років стажу?

Люди ж не винні, що автори таких «нововведень» і та ж Верховна Рада в такий спосіб ЕКОНОМЛЯТЬ саме на них на користь Пенсійного Фонду України. Нова реформа з часу її прийняття має бути розрахована на майбутніх пенсіонерів і не інакше!!!

А під кінець оцих невеселих роздумів ще зупинюся на тому, що в Україні не викорінено безкарність, кругову поруку, на довгі роки затягуються на усіх рівнях розслідування кримінальних справ, їх розгляд у судах різних інстанцій. Так досі не названо прізвища замовників жорстокого вбивства журналіста Г.Гонгадзе. не притягнуто до суворої відповідальності згідно нашого законодавства: П.Лазаренка, Д.Фірташа, І.Коломойського, членів усієї команди В.Януковича і … Усе обмежується балаканиною стосовно вишок Бойка, махінацій на фірмах «Рошен» і «Тедіс», відмиванням коштів Кіотської програми, великими фінансовими махінаціями в Укрзалізниці та оборонному комплексі за часів Гладковського, в Корпорації «Богдан».

Не треба бути в ролі ясновидиці Ванги Димитрової з Болгарії чи новоявленим українським пророком, щоб упевнено сказати, що при такій «розбалансованості» наша Україна може не дійти до наступного 30-річчя вже 2050року. Не дай Господь Бог, а може все закінчиться ДЕФОЛТОМ.

Кожен українець – від Президента, урядовця, депутата будь-якого рівня, правоохоронця, науковця, представника творчої інтелігенції, фермера, рядового виробничника, студента, людини на заслуженому відпочинку повинен щодень жити з Богом й Україною у серці. Водночас у міру фізичних сил і таланту все робити для процвітання могутності рідної держави – України.

Іван КУРИЧКА Мала рада ГСУ м. Івано-Франківськ